Пам'ятайте Мелоський діалог
У 416 році до н. е., під час Пелопоннеської війни, Афіни зажадали, щоб невеликий острів Мелос підкорився їхній владі. Мелосці апелювали до справедливості, нейтралітету, міжнародних звичаїв, богів і надії на те, що Спарта прийде їм на допомогу. Афіняни відповіли одним із найжорстокіших тверджень в історії політичної думки: «Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять […]
Це переклад, наданий WordPress, англійського оригіналу (той самий translationKey); не перевірений незалежно за шаром знань цього репозиторію.
У 416 році до н. е., під час Пелопоннеської війни, Афіни зажадали, щоб невеликий острів Мелос підкорився їхній владі. Мелосці апелювали до справедливості, нейтралітету, міжнародних звичаїв, богів і надії на те, що Спарта прийде їм на допомогу.
Афіняни відповіли одним із найжорстокіших тверджень в історії політичної думки:
«Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять».
Мелос відмовився здатися. Афіни завоювали острів, убили дорослих чоловіків і поневолили жінок та дітей.
Урок не в тому, що Афіни були праві.
Урок у тому, що правота не врятувала Мелос.
Ця відмінність знову має значення.
Протягом десятиліть європейці переконували себе, що міжнародне право, договори, економічна взаємозалежність і гарантії безпеки поступово замінили політику сили. Це не так. Міжнародне право залишається цінним. Альянси мають значення. Дипломатія має значення. Інституції мають значення. Але жодна з них не усуває фундаментальну проблему, виявлену на Мелосі: що відбувається, коли сильніша держава вирішує порушити правила?
Відповідь зрештою залежить від того, чи хтось може це зупинити.
Україна мала б покінчити з нашими ілюзіями.
У 1994 році Україна погодилася відмовитися від ядерного арсеналу, який вона успадкувала після розпаду Радянського Союзу. У Будапештському меморандумі Росія, Сполучені Штати та Сполучене Королівство підтвердили зобов’язання щодо суверенітету, незалежності та існуючих кордонів України.
Через двадцять років Росія вторглася в Україну й анексувала Крим. У 2022 році вона розпочала повномасштабне вторгнення.
Гарантії існували.
Танки все одно перетнули кордон.
Це не означає, що кожна країна потребує ядерної зброї. Це також не означає, що міжнародне право безглузде. Це означає щось більш незручне: гарантія безпеки зрештою коштує стільки, скільки коштує влада й політична воля, доступні для її забезпечення.
Європа має розуміти це особливо добре. Росія використовує ядерне стримування не лише для захисту російської території, а й для обмеження того, що інші країни наважуються робити у відповідь на російську агресію. Щоразу, коли європейці запитують: «А що, якщо Росія ескалюватиме?», російська ядерна зброя вже справляє політичний ефект, не будучи застосованою.
Європа володіє величезною економічною, технологічною та військовою потужністю. Франція володіє незалежним ядерним стримуванням. Британія володіє іншим. Європейський Союз у сукупності економічно значно перевершує Росію.
Тому наша проблема не просто в слабкості.
Вона в нашому постійному небажанні розуміти владу так, як її розуміють наші противники.
Справедливість без влади може бути порушена. Договори без забезпечення виконання можуть бути порушені. Гарантії без достовірних наслідків можуть перетворитися на папірці.
Нічого з цього не робить владу справедливою.
Це робить владу необхідною для виживання справедливості.
Пам’ятайте Мелоський діалог.