Війна України за незалежність

Це переклад, наданий WordPress, англійського оригіналу (той самий translationKey); не перевірений незалежно за шаром знань цього репозиторію.

Війну в Україні зазвичай описують як «російсько-українську війну», «війну в Україні» або, з лютого 2022 року, «повномасштабне вторгнення» Росії. Усі ці описи є точними. Але вони не повністю відображають те, що поставлено на карту.

Більш показовий опис з’являється серед журналістів, істориків та політичних мислителів: Війна України за незалежність.

Цей вираз не є суто риторичним. Він визначає фундаментальний політичний характер конфлікту.

Україна бореться за те, щоб зробити свою незалежність незворотною.

Незалежність проголошено — але не визнано

Україна проголосила незалежність від Радянського Союзу 24 серпня 1991 року. На референдумі, проведеному того грудня, понад 90 відсотків виборців підтримали незалежність, включаючи більшість у кожному регіоні країни.

Росія офіційно визнала Україну як незалежну державу. Вона підписала угоди, що визнають кордони та суверенітет України. У Будапештському меморандумі 1994 року Росія також зобов’язалася поважати незалежність та територіальну цілісність України.

Проте російська держава ніколи по-справжньому не прийняла політичних наслідків української незалежності.

Для Москви Україна була не просто ще однією сусідньою країною. До неї ставилися як до території, яка природно належить до політичної, культурної та стратегічної сфери Росії. Український суверенітет терпіли лише доти, доки Україна залишалася достатньо залежною, покірною та геополітично обмеженою.

Коли українці неодноразово намагалися обрати інше майбутнє, Росія відповідала тиском, втручанням і зрештою силою.

Помаранчева революція 2004 року кинула виклик підтриманій Росією фальсифікації виборів. Революція гідності 2013–2014 років відкинула рішення президента Віктора Януковича відмовитися від угоди про асоціацію з Європейським Союзом під тиском Москви.

Росія відповіла окупацією Криму, розпалюванням збройного конфлікту на Донбасі та початком ширшого вторгнення в лютому 2022 року.

Питання ніколи не стосувалося просто розширення НАТО, мовних прав чи територіальної суперечки. Ці аргументи є інструментами російської політики. Глибше питання полягає в тому, чи має Україна право існувати як незалежна політична нація.

Американська аналогія

Тому американська аналогія є сильнішою, ніж може здатися спочатку.

Сполучені Штати проголосили незалежність від Британії в 1776 році. Але сама декларація не вирішила питання. Британія продовжувала боротьбу, намагаючись придушити повстання та відновити імперську владу.

Навіть після американської перемоги та Паризького договору Британія продовжувала кидати виклик суверенітету нової республіки. Це зрештою сприяло війні 1812 року, коли Британія знову воювала зі Сполученими Штатами.

Американська незалежність не була забезпечена лише документом. Її довелося захищати, доки колишня імперська держава не визнала, що нову державу більше не можна повернути під її контроль.

Україна зараз веде порівнянну боротьбу.

Різниця полягає в тому, що Україна проголосила незалежність у 1991 році, а не в 2022-му. Тому нинішня війна — це не початкове проголошення незалежності України. Це війна, через яку Україна прагне запобігти скасуванню Росією цієї незалежності.

Та сама модель з’явилася в усій Іспанській Америці.

Коли колишні іспанські колонії проголосили незалежність на початку дев’ятнадцятого століття, Іспанія не одразу прийняла втрату своєї імперії. Вона намагалася відвоювати territori, придушувати повстання та відновлювати імперське правління.

Новим республікам довелося захищати свою незалежність від колишньої імперської держави, яка вважала їхнє відокремлення нелегітимним, тимчасовим або оборотним.

Це саме та політична структура війни Росії проти України.

Колишня імперія намагається відновити контроль

Порівняння не означає, що Росія та Британія чи Іспанія були ідентичними імперіями. Історичні аналогії ніколи не слід розглядати як досконалі еквіваленти.

Але основна логіка подібна:

1. Домінуюча імперська держава претендує на сусідній народ як на частину своєї історичної сфери.
2. Сусідній народ стверджує політичну незалежність.
3. Колишня імперська держава відмовляється визнати втрату контролю.
4. Вона представляє опір як бунт, іноземну маніпуляцію або нелегітимний націоналізм.
5. Вона втручається військовим шляхом, щоб відновити підпорядкування.
6. Атакована нація бореться за те, щоб зробити свою незалежність постійною.

Мова Росії є особливо показовою.

Кремль неодноразово заперечував, що українці становлять окрему політичну націю. Володимир Путін описав росіян та українців як «один народ». Російські чиновники зображували Україну як штучну державу, історичну помилку або територію, якою маніпулюють іноземні держави.

Це мова імперії.

Імперії не потрібно заперечувати, що населення існує. Їй потрібно заперечувати, що населення має право приймати політичні рішення незалежно.

Хто використовує цю інтерпретацію?

Вираз «Війна України за незалежність» використовували кілька видатних спостерігачів.

Ярослав Трофімов, головний кореспондент із закордонних справ The Wall Street Journal, використав його в назві своєї книги 2024 року Our Enemies Will Vanish: The Russian Invasion and Ukraine’s War of Independence. Інтерв’ю CEU з Трофімовим обговорює цей аргумент.

Історик Стівен Брейн з Університету штату Міссісіпі описав конфлікт у березні 2022 року в різко подібних термінах:

«Україна веде національну війну за незалежність, тоді як Росія бореться за збереження імперії».

Французький філософ Етьєн Балібар також описав конфлікт як українську війну за незалежність та війну за національну незалежність у есе, опублікованому Groupe d’études géopolitiques.

Інші науковці пішли далі. Томаш Стрийєк, Барбара Марковська-Марчак та Йоанна Конєчна-Саламатін обговорювали можливість розглядати війну, що почалася в 2014 році, як Третю війну України за незалежність, після боротьби 1917–1921 та 1939–1945 років.

Війна не про те, чи «дозволено» Україні бути нейтральною

Одним із найстійкіших непорозумінь у західних коментарях є припущення, що Україна могла б завершити війну, просто прийнявши нейтралітет.

Це передбачає, що проблема полягає в геополітичному вирівнюванні України.

Але дії Росії демонструють, що проблема — сама українська незалежність.

• власний уряд;
• власну армію;
• власні кордони;
• власну національну ідентичність;
• власну мовну політику;
• власні економічні та дипломатичні вибори;
• і право встановлювати відносини з країнами, іншими ніж Росія.

Саме такий ступінь незалежності Москва намагалася запобігти.

Росія вторглася в Україну не тому, що Україна нападала на Росію, а тому, що Росія відкинула право України визначати власне майбутнє.

Чому термінологія має значення

Слова формують політичне судження.

Називати конфлікт просто «кризою» означає суперечку між двома сторонами. Називати його «опосередкованою війною» відводить увагу від країни, на яку вторглися. Називати його «громадянською війною» повторює одне з центральних спотворень Кремля.

Називати це Війною України за незалежність робить центральний факт неможливим для уникнення:

Україна бореться, щоб запобігти реабсорбції колишньою імперією.

Це не означає, що кожна українська військова мета автоматично виправдана, або що Україна не здатна на правопорушення. Це означає, що основна політична асиметрія війни має бути визнана.

Незалежність не є повною, доки вона не є безпечною

Україна стала юридично незалежною в 1991 році.

Але юридична незалежність та ефективна незалежність не завжди є одним і тим самим.

Держава може мати прапор, місце в Організації Об’єднаних Націй та міжнародно визнані кордони, залишаючись при цьому об’єктом військового примусу з боку більшого сусіда.

Справжня незалежність вимагає здатності вирішувати власне політичне майбутнє без запиту дозволу від колишньої імперської держави.

Ось за що бореться Україна.

Війна не завершиться по-справжньому, коли буде підписано припинення вогню. Вона завершиться, коли Росія визнає, що Україна — це не бунтівна провінція, не штучна держава і не тимчасова геополітична випадковість.

Україна буде незалежною, коли її незалежність більше не можна буде скасувати силою.

Ось чому це не лише війна за територію.

Це Війна України за незалежність.