Європа має визнати, що ми переживаємо нову холодну війну
Європа має відмовитися від самовдоволення часів після холодної війни та відновити стратегічне мислення, необхідне для захисту свободи в новій довгостроковій конфронтації.
Це переклад, наданий WordPress, англійського оригіналу (той самий translationKey); не перевірений незалежно за шаром знань цього репозиторію.
Протягом трьох десятиліть після розпаду Радянського Союзу Європа поводилася так, ніби історія закінчилася.
Ідеологічна конфронтація завершилася. Росія більше не була екзистенційним ворогом. Економічна взаємозалежність мала пом’якшити політичний конфлікт. Торгівля мала породити співпрацю. Енергетична залежність мала створити взаємні інтереси. Військову потужність можна було скоротити, оскільки Сполучені Штати залишалися б остаточним гарантом європейської безпеки.
Ця ілюзія тепер зруйнувалася.
Європа має визнати, що ми переживаємо нову холодну війну.
Не ідеальне повторення конфронтації між 1945 та 1991 роками, а новий довгостроковий стратегічний конфлікт, що включає військову силу, кібервійну, шпигунство, політичне втручання, дезінформацію, економічний примус, технологічну конкуренцію та боротьбу за визначення майбутнього Європи.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну не створило цю конфронтацію. Воно зробило її неможливою для ігнорування.
Європа сплутала американський захист із постійним миром
Під час оригінальної холодної війни Сполучені Штати підтримували військову силу, альянси та стратегічну довіру, необхідні для стримування радянської експансії. Західна Європа користувалася цим захистом, поступово розвиваючи більш комфортну та менш небезпечну політичну й економічну модель.
Після 1991 року ця залежність стала ще більш вираженою.
Європейські держави скоротили свої військові можливості, знехтували запасами боєприпасів, дозволили оборонній промисловості скоротитися та стали дедалі більш залежними від іноземної енергії та технологій. Багато урядів припускали, що велика війна більше не є реалістичною можливістю на європейському континенті.
Водночас Європа розробила політичну та економічну стратегію, засновану на переконанні, що Росію можна інтегрувати в кооперативний європейський порядок через торгівлю, діалог та взаємну залежність.
Європа купувала російський газ. Вона фінансувала доходи російської держави. Вона вітала російський капітал. Вона будувала політичні та економічні відносини з Москвою, водночас трактуючи попередження з боку країн Центральної та Східної Європи як перебільшені або зумовлені історичною травмою.
Ця домовленість стала можливою завдяки базовому припущенню: якщо Росія коли-небудь стане справді небезпечною, Сполучені Штати захистять Європу.
Тому Європа могла дозволити собі бути наївною.
Вона могла критикувати американську силу, покладаючись на американську силу. Вона могла вимагати, щоб Вашингтон поважав європейські преференції, водночас очікуючи, що Вашингтон захищатиме європейську територію. Вона могла фліртувати з Москвою, оскільки наслідки невдачі зрештою поглине хтось інший.
Європа делегувала найсерйознішу відповідальність суверенітету: здатність захищати себе.
Кінець стратегічної наївності
Війна в Україні продемонструвала, що Європа не може делегувати своє виживання безстроково.
Сполучені Штати залишаються незамінними для європейської безпеки. Але американські політичні пріоритети можуть змінитися. Американські виборці можуть стати менш готовими нести фінансовий та військовий тягар європейської оборони. Вашингтон може дедалі більше очікувати, що Європа візьме на себе основну відповідальність за власний регіон.
Це не слід інтерпретувати як причину відмовитися від трансатлантичного альянсу. Це причина зробити альянс більш надійним.
Сильніша європейська опора в межах НАТО не послабить Сполучені Штати. Вона зміцнить Західний альянс, зробивши Європу більш спроможним партнером, а не постійним утриманцем.
Центральне питання більше не в тому, чи Європа віддає перевагу миру перед конфронтацією. Кожна розсудлива людина віддає перевагу миру.
Питання в тому, чи готова Європа заплатити ціну збереження миру.
Мир не підтримується деклараціями. Він підтримується військовою спроможністю, політичною рішучістю, економічною стійкістю та надійною здатністю накладати витрати на тих, хто прагне змінити кордони силою.
Що означає нова економіка холодної війни
Вступ до нової економіки холодної війни не означає скасування капіталізму чи перетворення кожного європейського суспільства на постійний військовий табір.
Це означає визнання того, що певні сектори є стратегічними і не можуть керуватися виключно короткостроковою ефективністю чи найнижчою можливою ціною.
Європа має відновити та захистити свою спроможність у:
- оборонному виробництві та виготовленні боєприпасів;
- генерації, зберіганні та розподілі енергії;
- напівпровідниках та передовій електроніці;
- телекомунікаціях та безпечній цифровій інфраструктурі;
- кібербезпеці та супутникових системах;
- транспорті та логістиці;
- критичних мінералах та промислових ланцюгах постачання;
- цивільному захисті та готовності до надзвичайних ситуацій.
Фабрика, що виробляє артилерійські снаряди, компанія, що забезпечує комунікаційні мережі, та енергетична система, здатна пережити збої, є не просто комерційними активами. Вони є компонентами національної та європейської безпеки.
Те саме стосується громадської думки.
Суспільство, яке може бути паралізоване дезінформацією, політичною маніпуляцією чи страхом, є стратегічно вразливим, навіть якщо воно володіє передовою зброєю. Демократії мають захищати не лише свої кордони, а й свій інформаційний простір та інституційну довіру.
Менталітет, який Європа має відновити
Найважливіша зміна є психологічною.
Європа має перестати думати про оборону як про неприємну витрату, яку можна відкласти, коли бюджети стають обмеженими. Вона має перестати трактувати військову готовність як незручний пережиток минулого. Вона має перестати припускати, що економічні відносини автоматично запобігатимуть війні.
Населення західних країн має зрозуміти, що свобода має операційні витрати.
Стійкі енергетичні системи коштують більше, ніж залежність від авторитарного постачальника. Безпечні технології можуть коштувати більше, ніж вразливі технології. Вітчизняне оборонне виробництво може коштувати більше, ніж імпорт зброї за зручності. Підтримка навчених резервів та військової інфраструктури може здаватися марнотратною — доки вони терміново не знадобляться.
Покоління холодної війни розуміло цю реальність. Воно знало, що стримування вимагає постійних зусиль. Воно знало, що Радянський Союз не можна трансформувати просто через добру волю та комерційні обміни. Воно знало, що захист демократії вимагає інституцій, грошей, промислової спроможності та колективної дисципліни.
Європа забула ці уроки, оскільки хтось інший ніс тягар.
Ми обрали комфорт
Було б зручно сказати, що Європу просто обдурила Москва. Це було б неповним.
Росія експлуатувала європейські слабкості, але Європа також обрала ці слабкості.
Європейські уряди обрали дешеву енергію замість стратегічної незалежності. Вони обрали комерційний оптимізм замість геополітичного аналізу. Вони обрали скорочені оборонні витрати замість готовності. Вони обрали ілюзію постнаціонального миру замість важкої роботи зі збереження сили.
Проблема полягала не просто в тому, що Володимир Путін неправильно зрозумів Європу.
Проблема полягала в тому, що Європа неправильно зрозуміла саму себе.
Вона вірила, що її процвітання робить її імунною до історії. Вона вірила, що її правові норми достатні для стримування режимів, які відкидають ці норми. Вона вірила, що взаємозалежність завжди є джерелом миру, а не іноді зброєю в руках супротивника.
Та епоха закінчилася.
Вільна Європа має поводитися як сила
Європі не потрібно ставати мілітаристичною. Їй потрібно стати серйозною.
Вона має поводитися як політична спільнота, яка має намір залишатися вільною. Це означає підтримку України так довго, як необхідно, відновлення військових можливостей, захист критичної інфраструктури, протидію ворожому впливу та прийняття фінансових наслідків стратегічної незалежності.
Мета — не постійна війна.
Мета — зробити так, щоб агресія зазнала невдачі.
Метою Європи має бути мир, у якому кордони не можна змінити силою, авторитарні режими не можуть шантажувати демократії через енергетичну та економічну залежність, а Сполучені Штати трактуються як союзник, а не як постійний постачальник безпеки.
Холодна війна закінчилася, оскільки вільний світ підтримував достатньо сили, єдності та терпіння, щоб пережити радянську систему.
Нова конфронтація почалася.
Європа тепер має відновити менталітет, який дозволив вільному світу пережити першу.
Європа має перестати поводитися як заможний ринок, що чекає, поки інші боротимуться за її виживання. Вона має поводитися як сила, яка має намір залишатися вільною.