Росія як культ смерті: хто підтримує цю теорію?

Це переклад, наданий WordPress, англійського оригіналу (той самий translationKey); не перевірений незалежно за шаром знань цього репозиторію.

Називати Росію «культом смерті» звучить полемічно. Проте цей вираз описує серйозну та дедалі впливовішу інтерпретацію путінізму: політичну культуру, в якій жертовність, історичні страждання, військова смерть і знищенняворогів стали джерелами легітимності.

Це не формальна теорія з єдиним засновником і не твердження про те, що росіяни мають якусь вроджену тягу до смерті. Обережна версія є вужчою: путінський режим сконструював політичну релігію, яка пропонує нібито осмислену смерть як компенсацію за життя без політичної суб’єктності, добробуту чи правдоподібного майбутнього.

Діна Хапаєва: найсистематичніше формулювання

Російська історикиня та соціологиня Діна Хапаєва, професорка Технологічного інституту Джорджії, ймовірно, розробила цю тезу систематичніше за будь-кого іншого.

Хапаєва стверджує, що пострадянська Росія поступово прийняла зневагу до індивідуального життя, захоплення жорстокістю та покаранням, реабілітацію Сталіна, імперську ностальгію та прославлення жертовності заради держави. У цьому світогляді руйнування може стати формою очищення, а Друга світова війна перестає згадуватися переважно як катастрофа. Вона стає об’єктом поклоніння.

Її ключовий момент є хронологічним: повномасштабне вторгнення в Україну не створило цю культуру; воно було одним із її наслідків. Путінізм пропонує росіянам можливість нібито героїчної чи корисної смерті замість гідного та політично осмисленого життя.

Її аргумент розроблено в Putin’s Dark Ages: Political Neomedievalism and Re-Stalinization in Russia і пояснено особливо чітко в інтерв’ю Meduza «Військова поразка — єдиний вихід». Dina Khapaeva, A military defeat is the only cure, Meduza (19 January 2023)unverified record Її попередня книга The Celebration of Death in Contemporary Culture Dina Khapaeva, The Celebration of Death in Contemporary Culture, University of Michigan Pressunverified record розглядає ширший міжнародний феномен, але надає частину інтелектуального підґрунтя.

Андрій Макаричев: смерть як валідація держави

Політолог Андрій Макаричев доходить до тісно пов’язаного висновку через свій аналіз російської «ретро-держави» та «Homo Putinus». Росія, за його описом, втратила чутливість до смерті, оскільки її політична ідентичність дедалі більше залежить від мертвих героїв, минулих воєн, мучеництва, колективних страждань і готовності жертвувати теперішніми життями заради уявної історичної Росії.

Держава без переконливого бачення майбутнього намагається населити міфологізоване минуле. Смерть не просто толерується: вона валідує режим і підтверджує уявну велич нації. Макаричев узагальнює цю позицію в інтерв’ю «Росія втратила чутливість до смерті. Смерть тепер валідує її». Andrey Makarychev and Robert Finch, Russia has lost sensitivity to death. Death validates it now., New Eastern Europe (9 May 2025)unverified record

Тімоті Снайдер: політика вічності та зникнення майбутнього

Історик Тімоті Снайдер не завжди використовує точну фразу «культ смерті», але його концепція політики вічності описує значну частину того самого механізму.

У політиці вічності майбутнє зникає. Політичне життя стає нескінченним циклом невинності, віктимності та помсти. Нація перебуває під вічною загрозою, її вороги вічно атакують її, а насильство стає доказом національної чесноти. Функція лідера полягає не в тому, щоб запропонувати краще майбутнє, а в тому, щоб інтерпретувати страждання нації та ідентифікувати ворогів, відповідальних за них.

Снайдер наголошував на трансформації радянської перемоги 1945 року в культ, що поєднує військову силу, загиблих у війні та особисте правління Путіна. Його есе «9 тез про путінський фашизм до 9 травня» Timothy Snyder, 9 Theses on Putin's Fascism for 9 May, Timothy Snyder (Substack) (9 May 2022)unverified record протиставляє російський культ перемоги та мертвих українському, більш орієнтованому на майбутнє розумінню історії. Його ширша концепція представлена в The Road to Unfreedom та його працях про російський фашизм.

Наталія Антонова: апатія підтримує систему

Російсько-американська журналістка Наталія Антонова використовує цю фразу експліцитно. Її внесок полягає в тому, щоб показати, що така система не потребує нації ентузіастичних фанатиків.

У «Апатія підтримує російський культ смерті» Natalia Antonova, Apathy Keeps Russia's Death Cult Alive, The Bulwark (6 October 2022)unverified record Антонова стверджує, що фаталізму, байдужості та набутої безпорадності достатньо: нічого не можна змінити; люди завжди вмирали; влада знає краще; виживання вимагає мовчання. Пасивна адаптація може підтримувати ідеологію, зосереджену на смерті, так само ефективно, як і справжня віра.

Культ перемоги, жертовності та смерті

Російський соціологічний аналіз, опублікований Re:Russia, описує ідеологію режиму, що формується, як поєднання культу влади, перемоги, жертовності та смерті. Він також надає істотне уточнення: ця офіційна ідеологія не обов’язково відображає приватні цінності звичайних росіян.

Багато людей залишаються переважно стурбованими виживанням родини, особистою безпекою та матеріальним життям. Тому Кремль повинен виробляти та відтворювати свою ідеологію через телебачення, школи, церемонії, меморіали та фінансові стимули. «Мобілізація демобілізованих» Ekaterina Schulmann, The Mobilisation of the Demobilised, Re:Russiaunverified record зображує державу, яка пропонує суспільству ідеологію, зосереджену на смерті, тоді як значна частина суспільства реагує через ухилення та пасивну відповідність, а не ентузіазм.

Політика пам’яті: від «Ніколи знову» до «Ми можемо повторити»

Ширша наукова література підтримує частини цієї інтерпретації, не обов’язково використовуючи вираз «культ смерті». Ніна Тумаркін, авторка The Living and the Dead: The Rise and Fall of the Cult of World War II in Russia; Джулі Федор; Марія Мелксоо; та дослідники, які вивчають День Перемоги, Безсмертний полк і російські закони про пам’ять, показали, як пам’ять про Другу світову війну стала джерелом державної легітимності, права на насильство та постійної мобілізації.

Трансформацію можна узагальнити різко: «Ніколи знову» стало «Ми можемо повторити». Мертві більше не попереджають живих про війну. Вони символічно мобілізуються в наступну.

Сакралізація військової смерті

Російська православна церква додає експліцитно релігійний вимір. Патріарх Кирило заявив, що російські солдати, які гинуть, виконуючи свій військовий обов’язок, отримують прощення своїх гріхів. Це перетворює смерть у путінській війні на акт спокути та представляє покору державі як шлях до спасіння.

Дослідники описують це як військово-патріотичне мучеництво: злиття православної символіки, імперського націоналізму, Великої Вітчизняної війни та підпорядкування державній владі. Мова гріха, очищення та слави перетворює травматичні втрати на політично корисну жертву. Див. репортаж Associated Press про заяву Кирила Religion News Service (Associated Press wire report), Moscow patriarch: Russian war dead have their sins forgiven (27 September 2022)unverified record та це академічне дослідження військово-патріотичного мучеництва University of California Press, Martyrological in Form, Military-Patriotic in Contentunverified record.

Які докази підтримують цю інтерпретацію?

• Putin’s statement that Russians would go to heaven as martyrs in a nuclear confrontation.
• Patriarch Kirill’s promise of forgiveness for soldiers killed in Ukraine.
• The state’s extraordinary tolerance for Russian military casualties.
• Payments that make a soldier’s death a source of family income and social advancement.
• The language of cleansing, purification and holy war.
• The omnipresence of dead-warrior imagery and the Immortal Regiment.
• The glorification of Wagner mercenaries and convicted criminals who died fighting.
• The conversion of Victory Day into the central civic-religious ceremony of the state.
• Nuclear rhetoric implying that global annihilation is preferable to a world without Russian greatness.
• The absence of any plausible positive vision for Russia after “victory.”

Політична релігія — не діагноз цілого народу

Найбільш обґрунтований висновок полягає не в тому, що «росіяни природно люблять смерть». Есенціалізація цілого народу замінила б аналіз упередженням.

The Putin regime has constructed a political religion in which death, sacrifice, historical suffering and the destruction of enemies supply meaning and legitimacy that the state can no longer derive from prosperity, freedom or a credible future.

Чи справді звичайні росіяни інтерналізували цю релігію, залишається предметом суперечок. Багато хто підкоряється через гроші, страх, пропаганду, змирення чи переконання, що опір марний. Це не робить ідеологію нешкідливою. Культу смерті не потрібно, щоб усі вірили. Йому потрібно достатньо людей, щоб проповідувати його, достатньо інституцій, щоб нав’язувати його, і достатньо суспільства, щоб перестати заперечувати.

Як інтерпретаційна рамка для путінізму — особливо його форми після 2022 року — ця теза є потужною. Діна Хапаєва надає її найповніше формулювання; Андрій Макаричев, Тімоті Снайдер, Наталія Антонова та дослідники російської політики пам’яті висвітлюють різні частини тієї самої структури: режиму, нездатного обіцяти краще життя, який дедалі більше легітимізує себе через осмислену смерть.