Європа переозброюється. Але хто насправді виробляє зброю?

Це переклад, наданий WordPress, англійського оригіналу (той самий translationKey); не перевірений незалежно за шаром знань цього репозиторію.

Європа проводить саміти з питань оборони, оголошує цільові показники витрат і попереджає, що Росія може випробувати НАТО до кінця цього десятиліття.

Але стримування не створюється промовами чи оголошеннями бюджетів.

Його створюють заводи, які виробляють снаряди, ракети, дрони, броньовані машини та запасні частини — місяць за місяцем, у кількостях, достатніх для тривалої війни.

Отже, хто насправді це робить?

Україна — справжній воєнний арсенал Європи

Найважливішим виробником озброєнь у Європі сьогодні є не Німеччина, Франція чи Британія. Це Україна.

Україна була змушена стиснути десятиліття промислової адаптації до чотирьох років. За даними українського уряду, понад 40% зброї, що використовується на фронті, тепер виробляється всередині країни. Виробництво самохідної гаубиці «Богдана» досягло приблизно 40 одиниць на місяць, тоді як Україна поставила 2,4 мільйона мінометних і артилерійських снарядів у 2024 році.

Її дроновий сектор ще більш вражає. Наприкінці 2025 року Україна оцінила, що її виробники мають потужність виробляти близько 20 мільйонів дронів щорічно — за умови, що уряди забезпечать достатнє фінансування та контракти.

Ця відмінність має значення. Виробнича потужність — це не те саме, що виробництво. Завод без профінансованого замовлення — це лише потенціал.

Україна, тим не менш, надає Європі те, що жодна мирна система закупівель не може відтворити: оборонну промисловість, яка щодня отримує зворотний зв’язок із реального поля бою.

Інтеграція цієї промисловості в постійну оборонну базу Європи може бути найшвидшим способом зміцнити континент.

Німеччина та боєприпасний пояс

Німецька Rheinmetall, мабуть, є найяскравішим прикладом традиційної промислової мобілізації всередині ЄС.

Її новий завод з виробництва боєприпасів в Унтерлюсі було побудовано приблизно за 15 місяців. Компанія заявляє, що завод має постачати приблизно 140 000 артилерійських снарядів протягом 2026 року та досягти річної потужності 350 000 снарядів у 2027 році.

Rheinmetall також розширює виробництво в Німеччині, Іспанії, Угорщині та Литві. Це починає нагадувати промислову мережу, а не сукупність ізольованих національних заводів.

Ширший боєприпасний пояс формується через Норвегію, Францію, Польщу, Чехію та Словаччину:

• Nammo розширює потужності з виробництва боєприпасів і ракетних двигунів.
• Eurenco відновила та розширила виробництво метальної речовини великого калібру.
• Czechoslovak Group та її словацькі дочірні компанії додають потужності зі спорядження боєприпасів великого калібру.
• Польща розширює виробництво броньованих машин, артилерії та боєприпасів.
• Британська BAE Systems відновила вітчизняне виробництво гарматних стволів великого калібру.

Ці компанії виробляють негламурні компоненти, без яких жодна зброя не функціонує: вибухові речовини, метальну речовину, капсулі, двигуни, ствола та корпуси снарядів.

Переозброєння Європи зрештою залежатиме так само від хімічних заводів і верстатів, як і від відомих оборонних брендів.

Виробники ракет прискорюються

Європейські ракетні компанії також збільшують випуск.

MBDA заявляє, що подвоїла виробництво ракет між 2023 і 2025 роками та планує ще одне збільшення на 40% протягом 2026 року за підтримки інвестицій у 5 мільярдів євро до 2030 року.

Німецька Diehl Defence розширює виробництво систем протиповітряної оборони IRIS-T, тоді як норвезька Kongsberg відкрила новий завод для Naval Strike Missiles і Joint Strike Missiles.

Це критично важливо, оскільки перехоплювачі протиповітряної оборони залишаються однією з найсерйозніших вразливостей Європи. Росія може виробляти відносно недорогі дрони та ракети швидше, ніж Європа може комфортно замінити багато перехоплювачів, використаних для їх знищення.

Тому економіка оборони має значення. Європа не може нескінченно відповідати на дешевий атакувальний дрон рідкісною ракетою вартістю мільйон євро.

Ось чому варто стежити за такими компаніями, як Helsing. Її новий німецький завод було спроектовано для виробництва понад 1000 ударних дронів HX-2 на місяць. Європі потрібна як складна зброя, так і велика кількість доступних витратних систем.

Танки, машини та кораблі повертаються — повільно

KNDS збільшує виробництво артилерійських систем CAESAR, танків Leopard, машин Boxer і французьких броньованих машин Scorpion. Польща замовила 111 бойових машин піхоти Borsuk вітчизняного виробництва.

Франція продовжує виробляти бойові літаки Rafale і почала постачати свої нові фрегати FDI. Британія та Франція залишаються важливими виробниками високотехнологічних ракет, літаків, підводних човнів і морських систем.

Однак високотехнологічне європейське виробництво все ще характеризується невеликими флотами, тривалими термінами виконання та дорогими платформами. Ці можливості незамінні, але вони ще не забезпечують масу, необхідну для тривалої континентальної війни.

Європа також готується фізично

Промислові зміни супроводжуються помітною військовою позицією.

Німеччина створює постійну бригаду приблизно з 5000 військовослужбовців у Литві, яка має стати повністю операційною до 2027 року. НАТО зміцнює свій східний фланг, тоді як закупівлі обладнання ЄС досягли приблизно 115 мільярдів євро у 2025 році — на 26% більше, ніж у попередньому році.

Це суттєві зміни. Європа справді переозброюється.

Але вона ще не працює у воєнному режимі.

Континент все ще значною мірою залежить від Сполучених Штатів у питаннях розвідки, дозаправки в повітрі, стратегічного транспорту, інтегрованої протиповітряної оборони, далекобійних ударів і частин логістичної та ремонтної системи, що підтримує американську зброю.

Він також страждає від фрагментованих замовлень, несумісних національних вимог, нестачі підготовленого персоналу та політичного небажання укладати довгострокові контракти, які потрібні виробникам перед інвестуванням у нові заводи.

Справжнє випробування

Лідери, що формуються, у традиційному переозброєнні Європи стають все більш очевидними:

Україна, промислова база Німеччини, скандинавські виробники ракет і боєприпасів, Польща та чесько-словацький боєприпасний пояс.

Франція та Британія залишаються життєво важливими для високотехнологічних можливостей, але здатність Європи вести тривалу сухопутну війну залежатиме від того, чи зможе вона поєднати цю складність з промисловою масою.

До 2029 року три питання матимуть набагато більше значення, ніж розмір будь-якого оголошеного оборонного фонду:

1. Скільки снарядів, дронів і перехоплювачів протиповітряної оборони фактично постачається щомісяця?
2. Скільки бригад повністю укомплектовані, оснащені, обслуговуються та готові до розгортання?
3. Чи інтегровано перевірену в боях оборонну промисловість України в постійний арсенал Європи?

Європа почала рухатися.

Небезпека полягає в тому, що вона готується до 2029 року, тоді як Росія вже сьогодні працює у воєнній економіці.

Стримування — це не прес-конференція. Це графік роботи заводу, якому вірить противник.

Вибрані первинні джерела: вітчизняне виробництво України, розширення Rheinmetall в Унтерлюсі, збільшення виробництва MBDA, новий ракетний завод Kongsberg, позиція НАТО на східному фланзі та показники оборони ЄС.